Цюрупинск
C
» » Напівпаралізований житель Олешківського району пише картини (ВИДЕО)

Напівпаралізований житель Олешківського району пише картини (ВИДЕО)

Напівпаралізований житель Олешківського району пише картини (ВИДЕО)

Те, що пережив житель Козачих Лагерів Ігор Євтухов, зламало б багатьох у цьому житті, але тільки не його самого. Своїм прикладом він, інвалід I групи, показує, як приймати непрості виклики долі і не здаватися, ніколи, хай там що. Сьогодні для наших читачів – вражаюча історія про силу духу і Божий дар, про доброту чужих проти черствості своїх. 

Палата на п’ять ліжок у більш ніж скромній сільській лікарні. Таких тут декілька – ну хоча б так. Пройти курс крапельниць чи ін’єкцій, підлікуватися з хронічною недугою – за всім цим до району їхати не треба, допомогу нададуть на місці, у Козачелагерському терапевтичному відділенні Олешківської ЦРЛ. А от для 59-річного Ігоря Євтухова сільська лікарня у буквальному сенсі домівкою стала. Інваліда I групи сюди помістили на численні прохання односельців. У Козачих Лагерях дуже поважають цього чоловіка. 

Ігор Валентинович – художник, без відповідної освіти, але з даром Божим. Свого часу розписав стіни місцевого храму. А картини! Вони тут чи не в кожній хаті. На полотнах – здебільшого унікальна природа Козачих Лагерів і Кринків, з очеретяними заростями на Конці. Не даремно ж ці місця так любив великий Остап Вишня! Пейзажі написані Ігорем Євтуховим з натури. 

Його з мольбертом раніше легко можна було зустріти десь на березі. Щоправда, таким односельця не бачили давно і вже не побачать. Років  п’ять тому життя художника докорінно змінилося, відколи він переніс інсульт. Підступна недуга паралізувала лівий бік – рука й нога нерухомі. Через це чоловік може тільки сидіти і недовго стояти, тримаючись за стілець. Зізнається – в черепі має дірку… Отвір від операції з видалення гематоми прикритий тільки шкірою з волоссям. Голову чоловік не те що вдарити, застудити боїться, наслідки можуть бути непередбачуваними. Тому навіть при щонайменшому протязі накривається глибоким капюшоном. Тепер тільки з ним носить кофтини і майстерки. 

Зрозуміло, що з такою хворобою потрібен серйозний догляд, не так медичний, як домашній. Після інсульту людину тільки деякий час тримають у лікарні, подальша опіка за нею – обов’язок рідних, це як «отче наш». От тільки, на жаль, не для всіх. Це до хвороби, коли був на ногах і непогані гроші заробляв, Ігор Євтухов був потрібен дітям і дружині. Коли ж його розбив параліч, став для близьких тягарем.

«Ніхто мене не виганяв із хати, я сам  пішов, заважати онучці не хотів», – ніби виправдовується чоловік. У лікарні кажуть – виїхавши на виклик на прохання сусідів, просто не змогли залишити тяжко хворого в тих умовах, у яких він жив вдома. Це холодна кімната в будівлі окремо від хати. За обігрів слугував електроматрац, на якому спав чоловік. За туалет – відро, що, в принципі, у сільських умовах норма, але ж його ніхто не поспішав виносити. 

Вже третій місяць чоловік лежить у лікарні – чистий, нагодований, усміхнений. Тут і про улюблене зайняття згадав! Поряд із ліжком – мольберт, а під ним – головний скарб: пензлі і олійні фарби. Їх приносять односельці, щось купують за мізерну пенсію художника, а щось дарують. Кришечку на заповітному тюбику він відкручує хвацько… зубами. Призвичаївся, бо однією рукою незручно. На шматку ДВП застиг фантастичний сюжет: холодне жовте сонце на фіолетовому тлі, а десь видніється планета. Картину замовив односелець, робота вже майже готова.

«Щоб Ви розуміли, в мене дуже багато планів. Хочу виставку персональну відкрити, адже в людей багато моїх картин, думаю, позичать для тимчасової експозиції. Хочу показати, що потрібен і що ще живий. Малювання для мене спасіння, те, що тримає мене на цьому світі», – розповідає Ігор Євтухов.

Про родину – стареньку матір, дружину, доньку, синів і онуків, художник розповідає тільки хороше. Згадує, як все життя старався задня них, у донецьких шахтах працював, щоб у рідних було все необхідне. Та він і на Херсонщину родину перевіз, бо в 90-х на Донбасі бандитизм розгулявся. Словом, беріг він своїх, як міг… «Чому ж тепер вони Вас так не бережуть?», – німе питання, його на моєму обличчі, певно, прочитав художник. У відповідь – невимовний біль в очах. Так вже влаштована людина, уповає на підтримку кровних, не дай, Боже, що… Тільки іноді чужий ріднішим за своїх виявляється. Ігор Євтухов щодня не втомлюється дякувати персоналу лікарні – за догляд і повагу, за добре слово, на яке тут не скупляться.

– Ситуація в Ігоря Валентиновича була просто критична, мусили забрати до себе. Провели йому три курси лікування, відкрапали, ну все, що необхідно при його діагнозі, зробили. А потім він у нас і залишився, рідні приходять вкрай рідко, – розповідає завідувач терапевничним відділенням с. Козачі Лагері Олешківської ЦРЛ Павло Хомячук.

Направду, керівництво вже давно натякає завідувачу, що такому пацієнту не місце в стаціонарі, що не на це виділяються бюджетні кошти і т.д. Вчинити не по-людськи із напівпаралізованим художником тут не можуть. Разом із тим, взяли пацієнта тільки на час холодів. А ще – селом поповзли чутки, що незабаром лікарню закриють, мовляв, про це вже попередили медперсонал. Самі люди в білих халатах на цю тему ані пари з вуст. ЦУ тримати в таємниці чергове скорочення? Але якщо це правда, напівпаралізованому художнику ніде буде й зимувати. Медики кажуть,  мріють про санаторну реабілітацію для Ігоря Євтухова. Мріють, бо вибити безкоштовну путівку давно за межами фантастики.

З цього редакційного завдання повертаюся зі змішаними почуттями. З одного боку – з талановитою, позитивною людиною і милосердним персоналом познайомилася, з іншого – не втомлююся дивуватися людській черствості.  

ВИДЕО

Марина САВЧЕНКО

Цюрупинск Сегодня по материалам Новий день

скачать dle 10.6фильмы бесплатно
Уважаемый посетитель, Вы зашли на сайт как незарегистрированный пользователь. Мы рекомендуем Вам зарегистрироваться либо зайти на сайт под своим именем.

комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии

Код: Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив
Введите код: